Центр Сучасної Ветеринарної Медицини
Передзвонити мені

Ім'я

Телефон

Нам 19 років!
  • цілодобова робота і консультація
  • готелі для тварин
  • професійні лікарі
  • новітні методи

З любов’ю до кожної тварини

Для професіоналів

Періапікальний абсцес у собак та котів

Періапікальний абсцес у тварин, Періапікальний абсцес у собак, Періапікальний абсцес у котів

Ветеринарна стоматологія дрібних домашніх тварин - нова і актуальна клінічна дисципліна у ветеринарній медицині.

Актуальність цього питання обумовлена ​​збільшенням поголів'я собак і кішок, а також зростанням інтересу дослідників до даної проблеми. В останні роки ветеринарна стоматологія розвивається високими темпами, що пов'язано з удосконаленням стоматологічної техніки та методик лікування. Однак в нашій країні дослідження в цій області носять одиничний характер. У клінічній практиці все більше з'являються тварини із захворюваннями, що локалізуються в ротовій порожнині (поліодонтія, олігодонтія, хвороби ясен та інші). Патологічні процеси, що локалізуються в ротовій порожнині (стоматит, гінгівіт, парадонтит, періодонтит і захворювання зубів різного ступеня складності), у собак і кішок зустрічаються відповідно в 23 і 17% випадків від загального числа дрібних домашніх тварин, власники яких звертаються за ветеринарною допомогою з приводу захворювань незаразної етіології. Парадонтоз зустрічається практично у 80% собак у віці 7 - 8 років, у короткомордих і карликових порід собак - 2,5 - 4 роки. Найчастіше захворювання зубів виникають у собак і кішок, які не отримують корми, що містять грубі, жорсткі і тверді частинки. Важливу роль в схильності собак і кішок до захворювань зубів грають вік і догляд за ротовою порожниною (чистка зубів, регулярний огляд і т.п.), а також схильність до бійок (тому що під час бійок часто зуби ламаються через нашийники і зуби суперників). У період зміни зубів легкі удари при падінні цуценяти під час гри можуть приводити до травми зачатків постійних зубів. Травмовані зачатки піддаються лізису і у собаки в постійному прикусі можуть бути відсутні зуби, при наявності їх молочних попередників.

Вступ:

Періапікальний абсцес - гостра фаза інфекції, що поширюється з зуба з нежиттєздатною пульпою через альвеолярну кістку на сусідні м'які тканини, внаслідок чого виникає обмежене (локалізоване) накопичення гною навколо верхівки кореня.

Гострий набряк морди є характерним проявом періапікального абсцесу, що виникає внаслідок тривалого хронічного ендодотичного захворювання (пульпіту та ін.). Як правило, при виникненні абсцесу пульпа вже мертва або некротизована. Відбувається поширення гною, який обумовлює літичну дію на оточуючі клітини, що призводить до фенестрації у альвеолярну або щічну кістку, розвитку набряку. У собак періапікальний абсцес найчастіше пов'язують з четвертими премолярами, молярами та іклами верхньої щелепи. У кішок до зони ризику належать ікла верхньої щелепи.

Етіологія:

Розвиток періапікального абсцесу відбувається у такій послідовності: оголення пульпи (травматичне та ін.), інфікування і розвиток пульпіту з послідуючим некрозом. Розвиток вторинного пульпіту і некрозу пульпи внаслідок поширення періодонтальної інфекції спостерігається набагато рідше.

Фактори ризику:

До факторів ризику належать:

• переломи коронки з оголенням пульпи;

• наявність аномальних каналів в щільних елементах зуба, що дають змогу мікроорганізмам і ензимам ротової порожнини контактувати з порожниною пульпи;

• надмірне компресорне зусилля, яке призводить до незворотного пульпіту і некрозу пульпи;

• глибокий карієс;

• дисемінація запального процесу при важкому періодонтиті, коли мікроорганізми і продукти запалення гематогенним шляхом проникають з простору періодонтальної зв'язки до пульпи.

Патогенез:

Бактеріальні токсини та медіатори запалення поширюються з порожнини пульпи через апікальну дельту або через латеральний канал, що провокує розвиток періапікального періодонтиту (запалення періодонтальної зв'язки). Якщо належне лікування не проводиться, процес поширюється, розвивається резорбція кістки і формування абсцесу в періапікальній альвеолярній кістці. В результаті розплавлення кістки гноєм формується свищевий канал, що відкривається назовні (на лицевій частині черепа) або в ротову порожнину поблизу слизово-ясневої лінії.

Клінічні ознаки:

Можливими передумовами для діагностуванняперіапікального абсцесу вважаються наступні:

• легкий набряк морди, що поступово (або раптово) збільшується;

• набряк, що зникає під дією антибіотиків, але поновлюється після припинення курсу антибіотикотерапії;

• травма (особливо перелом коронки) зуба;

• відмова від жування на одну із сторін (якщо уражений премоляр або моляр);

• відмова від хапання і утримання іграшок (ураження ікол).

Як правило, власник бачить свою "вчора ще здорову" тварину вранці з помітним асиметричним набряком морди, що часто наводить його на думку про укус оси або алергію.

Загальне обстеження

Набряк за розвитку періапікального абсцесу четвертого премоляра формується нижче і дещо фронтальніше медіального кантуса. Якщо періапікальний абсцес розташовується над першим або другим моляром, набряк локалізується навколо ока (під оком, за оком) або ретробульбарно (рис. 1-2). При обстеженні собак з ретробульбарним абсцесом виявляють сильну больову реакцію тварини при розкриванні рота, повіки з ураженого боку повністю не відкриваються. Якщо уражене ікло, набряк локалізується поблизу спинки носа з боку хворого зуба. При огляді ротової  порожнини уражений зуб може виглядати нормальним, але в більшості випадків видно перелом коронки (іноді з видимим оголенням пульпи), колір зуба змінений (темно-сірий, з блакитним відтінком), помітно значне нашарування, яке поширюється і на сусідні зуби.

     

Рис. 1. Набряк, що розвинувся внаслідок абсцесу першого моляра                                

Рис. 2. Набряк, що розвинувся внаслідок  абсцесу другого моляра                                            

Інтенсивність больової реакції

Рівень дискомфорту і болю залежить від поширення набряку і тиску на оточуючі тканини, може варіювати від помірного до сильного.

Діагноз:

Остаточний діагноз

Для встановлення локалізації процесу і визначення ступеню його поширення необхідно провести дентальну рентгенографію. На знімку видно зону кісткової резорбції навколо апекса (рис. 3-4). Знімки роблять в різних площинах, що особливо актуально для диференціації зони ураження: четвертий премоляр або перший моляр.

       

Рис.3. Періапікальна кісткова резорбція в зоні четвертого премоляра                         

Рис. 4. Те ж в ділянці апексу ікла

Диференційний діагноз

В загальному, будь-який випадок гострого набряку морди пов'язують з періапікальним абсцесом. При поширенні неопластичного процесу з ретробульбарної області не відбувається гострого набряку м’яких тканин.

Лікування:

Консервативне лікування

Розглядається лише як тимчасовий ургентний захід, направлений на ліквідацію болю і боротьбу з інфекцією. Основне лікування – хірургічне. Антибіотикотерапія повинна бути ударною і короткотривалою як етап передопераційної підготовки.

Хірургічне лікування

В залежності від клінічного випадку обирають екстрацію зуба або ендодонтичне лікування (для ікла і четвертого премоляра верхньої щелепи). Протягом двох тижнів після екстракції тварині не дають твердих предметів (іграшок), не дозволяють носити і гризти апортувальні предмети. Після екстракції зуба або ендодонтичного лікування призначають 7-10 денний курс антибіотикотерапії. За потреби проводять передопераційну і післяопераційну аналгезію (нестероїдні протизапальні препарати).

Годівля:

Протягом 10-14 дн. після екстрації або під час тривалого ендодонтичного лікування тваринам згодовують м'які корми, потім поступово переходять на звичайний раціон.

Інформація для власника тварини:

Проінформуйте власника тварини про те, що не всі предмети придатні для ігр і розгризання, особливо небезпечними вважаються плоскі щільні предмети (кістки, копита), а іноді і так звані "засоби догляду за зубами", які можна придбати у численних зоомагазинах. Будь-які негнучкі, дуже щільні (на яких неможливо зробити вм'ятину нігтем) або занадто крихкі предмети потенційно небезпечні для коронки зуба.

Протипоказання:

У передопераційний період бажано уникати препаратів, які впливають на згортання крові, наприклад, аспірину.

Застереження:

Довготривалі або повторні курси антибіотикотерапії без оперативного втручання призводять до тимчасового зниження набряку і зникнення клінічних ознак, але вони не знімають проблеми. Чим довше травмований зуб залишається без лікування (тижні і місяці), тим менше шансів на його збереження – відбувається резорбція кореня і єдиним вибором залишається екстракція.

Профілактика:

Періапікальний абсцес можна попередити шляхом профілактики травм зубів і періодонтиту. Рутинний огляд ротової порожнини повинен проводитися самим власником тварини під час щоденного чищення зубів. Для підвищення ефективності профілактики потрібно інформувати власників, який вигляд повинні мати зуби в нормі і патології, як поводить себе тварина за наявності зубного болю і т.д.

Ускладнення:

• фактори, що впливають на проведення ендодонтичного лікування включають: хронічне запалення, зовнішню або внутрішню резорбцію кореня, індивідуальні особливості каналів пацієнта (звивистість, наявність перешийків), що призводить до недостатньої обробки каналу, вікові особливості (у молодих тварин канали дуже широкі, а у пацієнтів старшого віку – навпаки – звужені), вертикальний перелом кореня зуба;

• потенційні ускладнення ендодонтичного лікування пов'язані з інфекцією, неякісним ендодонтичним інструментарієм, перфорацією апексу і потрапляння каналонаповнювачів в оточуючі тканини;

• фактори, що впливають на проведення екстракції: перелом кореня, анкілоз кореня у пацієнтів старшого віку та ураженя підтримуючих структур зуба;

• потенційні ускладнення екстрації: кровотеча, неповне видалення інфікованих залишків кореня і пошкодження оточуючих структур (перелом альвеолярної кістки, пошкодження васкуляризації, альвеоліт).

Віддалений моніторинг:

Через 1 рік після ендодонтичного лікування каналів для контролю стану періапікальної кістки проводять рентгенологічне дослідження (в подальшому – кожні 2-3 роки). При будь-якому рецидиві клінічних ознак (набряк, жування на одну сторону, асиметричні зубні нашарування) негайно проводять діагностичну рентгенографію. Після екстракції: якщо процедура проведена правильно і у лунці не залишилося решток коренів, ніяких моніторингових заходів в майбутньому не потрібно.

Прогноз:

Після екстракції – прогноз відмінний, після ендодонтичного лікування – в цілому хороший, але залежить від дії описаних вище факторів.

Висновки:

Із застосуванням новітніх методик лікування і сучасного обладнання ефективність ендодонтичного лікування значно зросла. На сьогодні такий вид лікування набуває все більшого поширення як єдиний метод відновлення функції зуба за умов його збереження. Звичайно ж, таке лікування стає можливим лише за наявності відповідного рентгенологічного обладнання, яке повинне бути у кожній клініці, що займається ветеринарною стоматологією.

Митрусенко Вікторія Володимирівна - Ветеринарний лікар ЦСВМ-Виноградар

До списку Для професіоналів